У бабусі мого чоловіка був не найкращий характер, але я мирилася з нею, так як вона була самою близькою людиною мого улюбленого чоловіка. Як-то при черговій зустрічі вона мені сказала, що мій чоловік був не в собі, коли мене зустрів. Я знала, що з самого дитинства мого чоловіка виховувала бабуся і вона замінила йому всіх родичів. Коли ми познайомилися, він мене попередив, що характер у неї не простий: гострий язик. А чоловік все твердив, що всьому виною її важке життя: вона виросла в багатодітній родині, потім виростила своїх дітей, а в кінці залишилася одна з онуком. Коли ми одружилися, бабусі було вже 80 років, але вона була в тверезій пам’яті і бадьорому дусі.
Ще й приходила провідати і дізнатися подробиці нашого життя. Все їй не подобалося: як я прибирала, як протирала пил, як вела господарство. І все повторювала, що її онук зробив неправильний вибір. Я терпіла і була поблажлива заради мого чоловіка. Також вона подарувала нам свою квартиру, а сама переїхала в однокімнатну. Я намагалася не переводити погані відносини на нашу сім’ю. Навіть наро дження правнучки їй не по душі було: замість того, щоб радіти, вона звинувачувала мене в тому, що я не наро дила сина. «Спадкоємця народити не змогла, я від тебе більшого і не чекала», — обурювалася вона. Моя мама її примхи і вибрики терпіти не змогла
— і просто перестала до нас ходити. Через час бабусі стало погано, вона злягла, а в цей час чоловікові потрібно було виїхати у відрядження. Навіть хвороба не заважала їй чіплятися до мене і бути всім незадоволеною. Ось і прийшов той день, коли ми з нею «зчепилися». Я не витримала і вимовила все, що накопичилося за роки. Як виявилося, вона всі ці роки думала, що я занадто м’яка і не зможу бути опорою її онуку. Ми поговорили і зрозуміли один одного, а до повернення чоловіка вже дуже мило спілкувалися.