Так склалося, що в той фатальний день дружина повинна була поїхати в ліkарню на УЗД, у нас намічалося поповнення в родині. А наша дочка, якій 5 років, залишалася вдома одна. Ні з ким було залишити, обидві бабусі разом поїхали в пансіонат, здо ров’я поправляти, дід на заводі працює. Няню в цей час ніколи було шукати, а по оголошенню брати – не варіант, хіба мало ще яка жінка попадеться. Тому мені довелося взяти дочку до себе на роботу в офіс. Дочка у мене тиха і спокійна, вона весь день нікому не заважала. Мені навіть колеги заздрили, що у мене така слухняна дитина. Адже у них діти погодки з моєю донькою, так все непосиди, не слухаються батьків, так ще й шкоду можуть наnакостити.
Дочка вранці розглядала рибок у нас в акваріумі, потім почала малювати, вдаючи, що вона як тато пише важливі документи. А на обіді вона слухняно з’їла булочку з чаєм, а потім заснула у мене на диванчику в кабінеті. Все йшло просто чудово. Але тут прийшов в наш відділ начальник. Він помітив сплячу дівчинку на дивані. — А це хто? Наш новий клієнт зі страхування? — Ні, Павле Юрійовичу, так вийшло, що дружина не змогла залишитися з дитиною вдома, я взяв дочку з собою. Але вона поводилася тихо, нікому працювати не заважала. — Та знаю я, по камерах все стежу і спостерігаю за вами. Дитина і правда спокійна, а ось в тобі є проблема.
— Я вас не влаштовую як співробітник? — Та ні, нормальний ти співробітник, тільки ось … мужик з тебе так собі. — Що Ви маєте на увазі… — А те, що ти під каблуком у своєї дружини, вона тобі як сказала робити, так ти і робиш. З цими словами Павло Юрійович розсміявся, але ніхто з нашого відділу його не підтримав: всі робили вигляд, що нічого не чули і наполегливо працювали. Мені було дуже неприємно чути таке, але він же начальник … я не зміг йому якось грубо відповісти.