Молодша сестра мого чоловіка живе із нами. У них різниця один рік, однак мій чоловік стверджує, що вона завжди вважала себе найменшою та найулюбленішою в сім’ї. Його батьки вважають так само. З раннього дитинства мого чоловіка вчили, що він несе відповідальність за сестру. Сестра ніколи не замислювалася про майбутнє. Батьки були такі поблажливі до неї, що вона виросла ледаркою. Мій чоловік після університету зробив кар’єру та утримував сім’ю. Але ця мила дівчина народила хлопчика від однокласника та не вчилася в університеті.
Вона сіла на шию своєму братові. У неї тепер дитина шкільного віку, а це щоденні витрати. Її вимоги чималі. Вона відвідує салони краси. Їсть їжу найвищої якості. І нічого, якщо вона сама не зможе заплатити! Вона має брата, який зобов’язаний їй допомагати! Я не знаю, що сказати про таке нахабство. Чоловік розуміє всю безглуздість ситуації, але безсилий її змінити. Його виховували в переконанні, що він усім усе винен. У нас також є дитина. Я хочу підтримати його у майбутніх починаннях. Чому ніхто в сім’ї мого чоловіка не думав про це? Адже всі ми знаємо, як дорого обходиться гідна освіта. У нас із чоловіком немає нікого, на кого ми могли б покластися.
Чому вважається нормальним сидіти на шиї мого чоловіка, звісивши ноги, і навіть кричати «Швидше, більше!» Це нестерпно бачити! Я працюю над своїм чоловіком крок за кроком. Він не особливо протестує, просто незвичайний обов’язок, покладений на нього — це занадто. Я вважаю, що розмовляти з його батьками та сестрою чоловіка безглуздо. У них міцна репутація, яка працює на їхню користь. Про що можна говорити із дорослими, якщо вони не розуміють базових понять?