Зі своїм чоловіком я познайомилася п’ятнадцять років тому. Він був вдівцем. Втратив дружину в результаті автокатастрофи. У нього була дочка чотирьох років, Настуся. У мене не може бути дітей. Так вже розпорядилася природа. Тому Настуся стала моїм порятунком від бездітності. І я полюбила її, як рід ну. Через рік, після знайомства, ми з Ігорем одружилися. Вже через три місяці спільного життя я змогла заслужити любов дівчинки і почути від неї довгоочікуване «мама». Ми стали міцною і дружною сім’єю. Пройшли шкільні роки, наша дочка, відмінниця, вступила до університету.
І знову в заліковці суцільні «відмінно». А це дає впевненість в її безхмарне майбутнє. Але нещодавно, вперше за чотирнадцять років у нас стався конфлікт. Вона закохалася в хлопця. Начебто ну і що тут такого, дівчинці вже дев’ятнадцять років. Давно пора. Проблема в тому, що її улюблений негативно впливає на неї в плані навчання. Сам з гріхом навпіл отримав шкільний атестат, а тепер і дочку нашу збиває зі шляху істинного. Починалося все ніби як зазвичай. Прогулянки допізна, довгі чепуріння перед дзеркалом. Поки це не впливало на навчання, ми не сильно хвилювалися. Справа молода, самі через це проходили. Але в один «прекрасний» день Настенька заявила, що хоче кинути навчання в університеті. Ось тут нам стало очевидно негативний вплив її молодої людини. Ми з Ігорем вирішили, що необхідно втрутитися.
Поки цей хлопець не зіпсував життя нашої дочки. Спочатку спробували просто поговорити з Настусею, зрозуміти її мотиви і переконати. «Переговори» не дали ніякого результату. Тоді ми з чоловіком вирішили вдатися до силового варіанту — заборонити їй зустрічатися з цією людиною. Як матері, мені довелося озвучити наші вимоги до Настусі. Відповідно відповідна реакція так само була спрямована на мене. — Ти мені ніхто! Чужа тітка, а не мати! — почула я серед інших звинувачень. Я їй життя присвятила, а тепер «чужа тітка»? Нехай так. Для мене важливіше не дати їй зіпсувати своє життя. Ось тільки як це зробити?