Будинок дідуся складався з двох окремих квартир, кожна з власним входом. Коли дідуся не стало, з’явилася його позашлюбна дочка і відсудила половину будинку. Були довгі судові процеси. Бабуся всього цього не витримала і теж пішла на той світ слідом за дідом. Жити в своїй половині вона не стала і продала будинок. Олені тоді було п’ятнадцять. Вона зненавиділа нового сусіда, хоча і розуміла, що він ні в чому не винен. Батько їх давно кинув, мати, коли Олені було дев’ятнадцять, зустріла чоловіка і переїхала до чоловіка. Вітчиму Олена була не потрібна. Олена народилася з вродженою особливістю. На одній половині її обличчя розташовувалася велика родимка. Вона якось підслухала мамин розмову з вітчимом: — Сусідів налякає своїм обличчям. Навіщо кликати її до себе?
Нехай тут одна поживе, — сказала мати. Олені взагалі було важко жити з такою особливістю, це стало справжнім тягарем. Діти починаючи з дитячого садка її, в кращому випадку, уникали, в гіршому, обзивали всякими неприємними словами. Сусіди її теж цуралися. На ґрунті всього цього, вона і сама стала трохи уникати людей. Коли їй було двадцять п’ять, вона заваrітніла. Всі дивувалися. Хто на неї тільки подивився? Ніхто не знав, як Олена вмовляла колишнього однокласника зробити їй дитину. Вона навіть гроші йому дала. Ситуація була принизливою, але вона дуже хотіла дитину. Так у неї з’явився син Ярослав. Незабаром старий сусід захворів і швидко згас. Будинок перейшов у спадок його племіннику, який був ровесником Олени. Варто було тільки Олегу приїхати, як він став робити ремонт. Олену це все дратувало. Вічно шумить! Але найбільше її злило те, що син постійно до нього бігав.
— Я хочу дядькові Олегу допомагати! Олена намагалася з сином поговорити, заборонити йому, але він не слухався. А коли вона Олегу сказала, щоб він дитини близько не підпускав. Він спокійно відповів: — Хлопчикові потрібна увага чоловіча. Не хвилюйтеся, я за ним дуже уважно стежу, з ним нічого не станеться. Олена злилася, але нічого вдіяти не могла. Якось вона підслухала розмову сина з Олегом: — Я хочу тата, — скаржився хлопчик, — Моя мама така красуня, а тата у мене немає! — Так, твоя мама красуня. Я спочатку думав цей будинок продати, але як її побачив, то передумав. Олега не бентежила її особливість, він бачив її душу, що за шаром колючок є багато ніжності і тепла. Згодом він зміг домогтися її довіри і любові. Так У Ярослава з’явився справжній тато.