Ми з дружиною прожили у шлюбі 11 років, і, начебто, все йде добре. Двоє дітей, постійна робота, квартира. Але є одна річ, яка заважає нам бути цілком задоволеними. Моя дружина дуже турбується про свою маму. І це занепокоєння не лише моральне, а й фізичне. Світлана позичає їй чимало грошей. Я не проти допомагати своїм літнім батькам, але лише в розумних межах. Моя теща живе одна у двокімнатній квартирі з великою квартплатою. Дружина щомісяця краде з нашого бюджету чималу суму і без моєї згоди надсилає її матері. — Світлано, може, Марія Василівна продасть квартиру і купить меншу? – питаю я дружину. – Тоді різниця від продажу дозволить їй безбідно жити багато років. І нам не треба буде більше турбуватися про це.
— Хіба ти не бачиш, що вона цього не може зробити? – відповідає моя дружина. — Все її життя пройшло у цій квартирі. Вона має для неї таке саме значення, як спогади, а поряд живуть її подруги. Вона відмовляється щось продавати. Вона звертається до своєї доньки за коштами на інші потреби, крім комунальної ренти. Марія зв’язується з моєю дружиною двічі на тиждень, щоб поскаржитися на ціни в магазинах, що постійно зростають. Моя дружина приходить додому з роботи наступного дня та тягне тещі два-три великі пакети з продуктами. І все це завдяки нашій родині. Марія Василівна має погану тенденцію не повертати гроші. — Свєточко, я не піду на день народження Ганни Петрівни. Вони збирають по три тисячі.
А в мене гроші скінчилися, а пенсія буде лише за тиждень. Ви знаєте, що робить моя кохана? Правильно вона віднімає гроші з нашого сімейного бюджету, щоб допомогти своїй матері. Але це ще не все. — Я в магазині бачила, — чуємо ми від неї приблизно раз на місяць. — Але там такі ціни… За цим слідує коротке мовчання. І знову з нашого бюджету до гаманця тещі просочується велика сума грошей. Марія Василівна отримала допомогу на дрібну та велику домашню техніку, яка постійно ламається, на вічний косметичний ремонт, на екскурсії до санаторіїв та пансіонатів. Ми з дружиною не олігархи, у нас досить хороша зарплата, щоб утримувати сім’ю із чотирьох людей.
Але той факт, що дружина забезпечує матір на дві третини своєї зарплати, ставить мене у незвичайну ситуацію. У нашій сім’ї все частіше трапляються неприємні розмови. — І ти, Свєта, стверджуєш, що я мало заробляю? — розгублено питаю я. — Якби ти, Володю, заробляв достатньо грошей, нам би не довелося постійно порушувати це питання! — Моя дружина в люті. — Чому ти вважаєш, що твоя мати важливіша за наших дітей? Адже їхні потреби перевищують бажання Марії Василівни. — Володю, ти просто не можеш зізнатися собі, що заробляєш замало, щоб гідно утримувати сім’ю. Мені потрібно влаштуватися на другу роботу, щоб допомагати утримувати тещу? Це вже перебір.