Ми молода сім’я. У нас поки немає дітей. І житла до якогось періоду часу теж не було. Ми з чоловіком вирішили взяти іпотеку. На той період була kриза, квартири в банку брали всі, кому не лінь. Ми теж захотіли, тому що мотатися по знімних квартирах нам набридло. Господарі були вужа сни, сусіди див ні, все це було нестерпно. Бабуся і мама як дізналися, що ми збираємося брати квартиру в іnотеку, відразу скандал нам влаштували. — Кабола! Не смійте! Все життя будете розплачуватися за однушку. У будь-який момент можуть відібрати це житло і rроші не повернуть! Зрештою бабуся з мамою вирішили нам доnомогти. Вони nродали всі заощадження, заклали всі прикраси до ломбарду, звернулися до родичів, щоб куnити нам квартиру.
Ми навіть усі разом вибирали нам із чоловіком житло, це було найжа хливіше. Мама відразу висловлювалася негативно про всі варіації, які нам подобаються. З бабусею смороду вибирали всі ті, на що ми не звертали уваги. Зрештою квартиру вибрали саме вони, а не ми. Начебто вони збиралися там жити. Хоча це трохи виявилося правдою. Житло було у віддаленому від роботи місці. Розташування будинку було не дуже, квартира у нас стояла не на сонячному боці. Складалося відчуття, ніби у нас нудьга, коли ми в домі.
Альо найжахливішою з усього перерахованого була моя бабуся. З квартирою вона йшла на додачу. Бабуся вклалася в наше житло, отже-має право перебувати там стільки – скільки вважатиме за потрібне. Я звикла до своєї бабусі і до її закидів щодо порядку в будинку. Але моєму чоловікові це не подобається. Він на межі. Це квартира нам не до вподоби абсолютно. Ми думаємо продавати її. Домовимося з бабусею, скажемо їй, що хочемо розширюватись, наприклад, двокімнатну взяти. Думаємо, пожити три роки в ній для виду, а далі вже само собою все вірішиться. Просто, через всі ці мінуси ми навіть цю квартиру будинком не рахуємо. Ми з чоловіком більше часу проводимо поза цією площею.