Минулого року, коли моя подруга Валя їздила у відпустку, то попросила мене доглянути її кота. Ми з нею обидві самотні дівчата, тому домашніми клопотами не обтяжені, для мене підтримати подругу проблем не склало. Я й погодилась. Валя поїхала, а я щодня, по дорозі з роботи, приходила до неї додому, діставала з одного відділення комори корм, з іншого – наповнювач, робила що треба і йшла. Цього року вже я, вирушаючи у відпустку, попросила її доглянути мою квартиру. Тварин у мене немає. Але є квіти, які треба поливати, а ще є сусіди згори, які можуть залити мою квартиру.
За вдачею я людина акуратна. Люблю, щоби кожна річ перебувала на своєму місці. І ці місця, що у квартирі, що у шафі чітко визначені. Тому виявити, що за моєї відсутності хтось копався в моїх речах мені праці не склало. Хоча чому «хтось»? Зрозуміло, що Валя, хто ж ще? Мене ця обставина дуже обурила. Я була обра жена так, ніби мою квартиру осквернили. Подзвонила Валі. — Ти чому копалася у моїх речах?! Що шукала? — Ніде я не копалася. Нічого не чіпала. Лише квіточки поливала, – спокійним, впевненим тоном відповіла вона. — Не ухиляйся! Я маю докази. Мабуть Валя подумала про приховану камеру, тому пішла назад.
— Подумаєш, приміряла дещо, і духами трохи побризкалася. Але ж я нічого не крала! — Почала виправдовуватися вона, — Чисто з цікавості. — Твоя цікавість тебе в мою нижню білизну ніс пхати змусила?! Ти порушила правила пристойності: «У чужому будинку без дозволу господарів нічого не чіпай»! Це, на твою думку, «нічого страաного»?! … З Валею ми продовжуємо спілкуватися. На рівні – «Привіт. Як справи?». Але я їй більше не довіряю. Хто знає, що вона викине ще на догоду своїй цікавості.