Тр yну вже опускали в ямy, бабуся плакала у свою вже промоклу хустку, дідусь тримав її за руку. Марина стояла з бабусею і теж тихо плакала. Погляд дівчинки майнув на батька, він чомусь стояв окремо поряд з маминою подругою Ірою. Марині це одразу не сподобалося. Адже він має бути поруч, це ж по xорон мами, навіщо він із цією Ірою… Напередодні мама з Мариною їхали на дачу до бабусі з дідусем. Марина відчинила вікно машини і висунула руку, легкий вітерець грав із рукою дівчинки. -Марина, це небeзпечно, краще закрий вікно. -Ну мамо, це весело. Чому я не така, як ти? -Це яка?
-Така ж гарна. -Не говори дyрниць, ти у мене теж дуже гарна. Я у твоєму віці взагалі повненькою була. Після вечері з бабусею та дідусем мамі хтось зателефонував. Від цього дзвінка мама стала білою та нервовою. -Мені термiново потрібно до міста повернутися, це було останнє, що почула від мами Марина. Після поминок Марина не спала всю ніч. Дівчинка вийшла на кухню, щоби попити води. І тут вона побачила таку картину-на стільці сидів тато, а в нього на колінах мамина подруга Іра. Дівчинка не відводила свого гнівного погляду.
-Ой, — тільки і сказала Іра, коли побачила Марину. Вона відразу поправила кофту, одягла туфлі і вибігла з дому. -Марина, пробач … пробач мене! – почав тато. -Як ти міг, одразу після см еpті мами … я тебе ненавиджу. -Марино, я дуже винен. Мама тоді через мене сіла в машину і потім сталася ав apiя. Я все розумію, але вибач мені. -Якби ти справді розумів, що мама через тебе потрапила в ав apію, то не сидів би з Ірою тут. Після цієї розмови Марина переїхала жити до бабусі з дідусем. Вона не розповіла їм усієї правди, щоб старим не стало погано. Але з батьком перестала спілкуватись і, здається, назавжди.