Якось у невелике містечко приїхав полковник зі своєю дружиною. Чутки про нього одразу поповзли. Місто маленьке, обговорювати нічого, а тут нова родина, та ще й глава сімейства такий симпатичний. З ним у частині працювала якась Світлана. Вона була в розлу ченні і готова до нових пригод. Подруги казали, щоб вона дарма на полковника час не витрачала, все ж таки він чоловік одружений, такі люди дуже вірні. Але Світланe дружина полковника анітрохи не бентежила, вона не вважала її конкуренткою. Тому що у них маленькі діти, дружина те й робить, що з дітьми порається, на чоловіка уваги не звертає. Ось у цей момент Світлана вирішила отримати свого полковника.
Почала в гості запрошувати, столи йому накривати, чарочку підставляти. Постійно захоплювалася його досягненнями, з великими очима слухала його героїчні оповідання. Так полковник звик до Світлани, адже з нею все було інакше. Вона і готує чудово та смачно, а у дружини все часу немає. Світлана приголубить, вислухає, а дружина тільки змусить з дітьми сидіти. У Світлани навіть голос дуже відрізнявся, був таким ніжним і приємним, хоч заслухайся. А дружина постійно репетує, аж у вухах дзвенить. Місто було маленьке, так що чутки про те, що чоловік зра джує до дружини швидко дійшли.
Вона не стала церемонитися, забрала дітей та поїхала назад у велику квартиру у столиці. Світлану здивувало, чому дружина забрала дорогу машину полковника. І тут він їй усе пояснив. Виявляється, машина дружині належить, велика квартира в столиці теж їй залишається, бо з нею діти. Більше того, половина зарплати полковника тепер йтиме на аліменти, а його звання – це взагалі заслуга тестя. Зрозуміла Світлана, що дуже невигідно вона полковника в себе закохала. Але зробила все, що змогла. До останнього викачувала з нього гроші, що залишилися, зробила ремонт собі в квартирі, з’їздила на море, а потім kинула його.