Я все своє доросле життя жила з бабусею. У нас з нею була домовленість, що вона на мене перепише квартиру, а я вже не офіційно платитиму їй за квартиру гроші. Ці гроші вона витрачала на свою дочку, тобто на мою матір. Таким чином, у мами зробили у квартирі новий ремонт, купили меблі, нову побутову техніку. І все це на мої гроші просто від імені бабусі. Але я крім того, що платила бабусі гроші щомісяця, то ще й купувала їй продукти та ліки за окремі гроші. Свою пенсію бабуся складала, а куди вона її витрачала, я не знаю, це вже була її особиста справа.
Усього мені потрібно було платити бабусі 10 років. Але я встигла відплатити лише за 5 років, потім бабусі не ста ло. Квартира перейшла у моє користування і все було б нормально, тільки запротестувала моя мама. Вона заявила, що раз бабусі вже немає, то я повинна решту платити їй. Але я не розумію, з чого раптом. Адже з мамою у мене жодних домовленостей не було, тим більше квартира юридично цілком моя. Добре, що сестра теж стала на мій бік, а не проти. Вона жила в сусідньому місті з чоловіком, тому не могла постійно бути поряд із бабусею і нам допомагати.
Сестра сказала мамі, що навіть вона була поряд, але все одно не допомагала. Мати обра зилася на сестру, розмовляти з нею не хоче. На мене вона теж з ло тримає. Почала дзвонити всім родичам, скаржитися на мене. Ті, у свою чергу, дзвонять мені, і постійно капають на мізки, що я поrана дочка, якщо не хочу мамі гроші виплачувати. Мені все набридло, тож я продала бабусину квартиру, купила нову в іншому районі і змінила номер. Не хочу більше мати якийсь зв’язок із родичами та з мамою. Я не очікувала, що близька людина так може змінитись через гроші. У мене залишився зв’язок тільки з сестрою: добре, що вона найадекватніша з усієї родини.