Настя нервово снувала по двору. Бралася то за одну, то за іншу роботу, проте жодної не могла довести до розуму. Руки не складалися, а відчуття невимовної образи вужем стискало її всередині. Ще б пак, щоб це її, завжди таку кмітливу і спритну, обдурив рідний онук? Ще й чоловік її заодно з онуком реготав, коли вона дістала з шухляди дзеркальце. “Ти забула, Настенька? Зараз-таки перше квітня, день жартів і сміху. Андрюша хотів розсмішити тебе. Тому і придумав, що нібито у тебе на носі щось пляма з’явилася”, – заливався дзвінким, як у юнака, сміхом. А як же, думає онучок, що як стара вона, так вже й до своєї зовнішності байдужа? Якраз навпаки: саме зараз, в свої 56, Насті хотілося добре виглядати, щоб ніхто і не здогадався, скільки їй років. Втім, Вірі, її подрузі, скоро виповниться 60, а хто дасть? І макіяж, і зачіска модна, і одягається по-сучасному. Правда, живеться подрузі в місті легше, ніж Насті в селі. З тих пір як Віра переїхала туди, немов помолодшала, розцвіла. Іноді приїжджає вона в село, навідується до рідної домівки, за якою Настя дивиться.
Тоді вони удвох наговоритися не можуть … По правді, скучила вона за Вірі. Сумний настрій враз просвітила блискавична думка: А чому б Віру нині їй не здурити? Подзвонити і сказати, наприклад, що загорівся її будинок? Хоча нічого цінного в ній не залишилося, все ж Настя знає напевно: Віра злякається і приїде. Ох, і посміються вони над цим її жартом! А тоді Настя пригостить подругу свіженькими пиріжками з яблуками і чорницею. Віра дуже любить такі. Заодно – ще й додому візьме. А ще молока їй дасть, слойочок, сметани, грудку сиру. Як завжди. “Як так – хата загорілася? Від чого? Що ти таке кажеш, Настенька?” – надривчасто кричала в трубку Віра. “Приїжджай. Тут всі сусіди зібралися гасити пожежу. Поспішай, скоро якраз автобус буде”, – на одній ноті впевнено писала Настя. Вийшла з дому і попрямувала у двір. Старенька хата блакитними вікнами-очима дивилася на Настю. На квітнику виставили зелені стебельця нарциси, а в саду, під кущами жасмину розцвіли запізнілі проліски.
Настя здивувалася: звідки вони тут взялися? І згадала, як Віра колись з корінцями викопала кілька штук в лісі і висадила в садку. Поважним кроком Настя обходила Вірине подвір’я, щоб упевнитися, що все в порядку. Ось вже реготати вони будуть з такого її жарту. Десь через годину Віра приїде. За той час Настя встигне і стіл накрити, і в корзину Вірі скласти. Завжди так робить, коли Віра приїжджає. Потім її онуки Катруся з Антончик дзвонять Насті і дякують за смачні гостинці. Звичайно, Настя радіє, бо й справді, такого смачного молочка, як дає її Лиска, нічого запитати … Подруга раз у раз заглядала в вікно: не приїхала чи Віра? Он, здається, це її фігура видніється в кінці городів. Отже, Віра скоротила шлях. Поспішала бідолаха … Ось її тендітна постать вже з’явилася між розлогими вишнями, що ростуть на стежці, що розділяє їхні дома. Вона була одягнена в старе пальто і хустку, зав’язану абияк. Настя посміхнулася, спостерігаючи, як широко відкритими очима Віра втупилася в свій будинок … потім повільно зайшла за хвіртку.
Подруга представила, як незабаром Віра увійде до неї з тоненьким прутиком в руках і злегка потягне їм її по спині за таку витівку. “Я йду корову доїти. Як тітка Віра з’явиться, скажеш, нехай зачекає”, – сказала онукові. Тому навмисне гуркотіла відрами у дворі, щоб Віра почула. Настя проціджуючи молоко через білосніжну марлю, щедро розливала в тару для Віри … Віра не прийшла. “Образилася! Горда!” – скептично засміялася і вирішила першою заглянути до сусідки. Тихенько постукала в двері. Віра не відкрила, і Настя, хвилину постоявши, натиснула на клямку. На ліжку, покритою стареньким вишитим покривалом, лежала бліда, як полотно, Віра. Поруч на столику – пляшечку з серцевими краплями і таблетки валідолу … Настя ніби всохла. А потім – моментально оговталася і стала поїти віру ліками, обливати водою. “Віра, благаю, відкривай очі, я ж пожартувала! Нині перше квітня”, – сльози котилися по обличчю Насті. Тремтячими пальцями вона набирала номер сільської фельдшерки. На щастя, та жила неподалік і вчасно встигла зробити Вірі ін’єкцію.
А потім викликала “швидку”. І ось Настя знову збирається в лікарню. До Віри. Лікарі констатували сильне нервове потрясіння, що призвело до серцевого нападу. “Прости мені, Віра. Чи думала я, що старий будинок так тобі небайдужий? Хотіла побачитися з тобою і ось так, по-дурному, тебе покликала”, – виправдовувалася Настя. Один Господь знає, що вона пережила, з тих пір як Віру рятували лікарі. Тепла посмішка розцвіла на Верин особі: “Куди ж я подінуся від тебе, подруга? Звичайно, я тобі прощаю. А ти запам’ятай: в яких би хоромах не жила людина, все ж рідна домівка – найбільша людська скарбниця. Я думала, що збожеволію тоді ” Настя благає Господа, щоб її подруга скоріше видужала. І вона тепер назавжди запам’ятає: не всякий жарт можна назвати жартом. І жартувати треба вміти. Навіть першого квітня.