У мене дві дочки, старшій 23, а молодшій 16. Так моя старша – Ганна, після закінчення університету продовжила навчання на магістратурі. Як тільки закінчила, познайомилася з хлопцем і почала зустрічатися. Я їй не забороняла навіть ночувати в нього, адже дорослі люди. Але прийшла вона до мене і каже, мовляв, заміж він її кличе. У них тоді були «страсті-мордасті», а справжнім kоханням там зовсім не віяло. Я попросила дочку не поспішати та не приймати поспішних рішень. Адже вони ще молоді, можуть собі дозволити зустрітися ще рік-два. Але всі мої благання були марними.
Одразу ж завагітніла, народила сина. Сіла вдома, а чоловік працював із ранку до вечора. Його батьки йому квартиру подарували на весілля та вирішили одну з найбільших проблем. Та й щомісяця теж перераховували їм на карту rроші – для будь-яких потреб малюка. Одного разу з’явилася до мене Ганна з дитиною, і каже, мовляв, усе – я більше до нього не повернуся. Попрошу тата, щоб завтра по мої особисті речі поїхав. Житиму з вами”. На що я не на жарт їй заперечила і нагадала про те, як я її вмовляла не виходити заміж в ранньому віці. Могли б хоч після весілля не поспішати із ваrітністю. Вона продовжувала: -Я більше не можу його терпіти, я йому до будинку у робітниці не наймалася.
Цілий день сиджу з дитиною, домашні справи роблю, готую, перу, прибираю, а він прийде з роботи, речі розкидає, на диван ляже з пультом у руках. Чи бачите, він втомився. А про мене хтось подумає? Навіть із дитиною не грається, щоб я хоча б у душ спокійно пішла. Я веліла їй повернутися і налагодити стосунки з чоловіком, адже її батько теж не ідеальний і досі шкарпетки де завгодно кидає. Він теж жодного разу не сидів з моїми дітьми, але ж я впоралася. Нехай іде і вирішує сама свої nроблеми: я не збираюся її собі на шию садити, мені молодшу в університет треба влаштовувати і на ноги ставити. Ви думаєте, я суворо з нею обійшлася?