У нас чудова сім’я, але я припустився помилки. Моя провина загр ожує цілісності моєї родини. Ніколи раніше із дружиною ми не ска ндалили. Образи від дрібних сварок швидко зникали. Ми з дружиною весь час проводили разом. Ми вже два роки оремо як прокляті. Бажаємо придбати власне житло. Набридло мотатися по чужих кутках. Необхідно обзавестися власною нерухомістю. Але на тепло та ласку часу не залишалося. До нас часто заходила моя своячниця. Вони з дружиною окупу вали кухню, пили чай і говорили про своє, про дівоче. Мене їхні розмови не цікавили.
Останнім часом, знаючи про нашу із дружиною завантаженість, Марина заходить рідко. Того дня я повернувся з роботи набагато раніше, ніж звичайно. На роботі вимкнули електрику. Якась аварія на підстанції. Ремонт затягнеться годин на шість, тому й начальство відправило нас додому. Дружина мала повернутися годин через п’ять. Пролунав стукіт у двері. Дзвінок зіпсований, все не відремонтую. Я подумав, що це син повернувся. Але за дверима стояла моя своячка Марина. З собою принесла сумки із їжею. Сказала, що у них із сестрою намічено зустріч.
— Дивно, — здивувався я, — а чому мене ніхто не попередив? Запросив її всередину, а сам спробував додзвонитися до дружини. Та не відповідала на дзвінок. Тим часом Марина покликала мене на кухню, на чай із тортиком. Чай плавно переріс у пляшечку червоного і далі – у постільні втіхи. Від довгої помірності та під дією випитого я не зміг проконтролювати себе і зрадив дружині. Коли я зрозумів, що накоїв, то попросив Марині не розповідати сестрі про те, що сталося. Та за мовчання зажадала від мене половину моєї зарплати. Ось погань. Адже спеціально все підлаштувала. І в пиття, напевно, щось підмішала. На її шантаж піддаватися я не маю наміру. Сам розповім дружині про свою зраду. Сподіваюся, вона зрозуміє, що її сестричка навмисне мене підставила.