Вперше я вийшла заміж дуже рано, в 18 років. Ми з чоловіком дуже кохали одне одного, у нас наро дилася дівчинка. Але через два роки кохання кудись пішло, ми почали бісити один одного і дратувати. Тоді свекруха дала нам гарну пораду-розходитися, поки ми молоді, а то, що далі, то гірше буде. А поки що ми ще встигнемо збудувати своє щастя. Ми послухалися. Але за той час, що ми жили зі свекрухою, я дуже до неї звикла. Вона стала для мене як мама, бо рідних батьків у мене немає. Мені було страшно розпочинати нове життя без неї. Тоді свекруха мене заспокоїла, сказала, що завжди буде поряд. Моя друга мама слово дотримала.
Вона сиділа з онукою, доки я працювала, багато мені допомагала. А її син поїхав до іншого міста і незабаром одружився. Мене ця новина навіть втішила, бо я сама теж завела роман. Нова свекруха мого чоловіка мене не злюбила, та й мені вона теж не подобалася. Також другій свекрусі не подобалася моя донька від першого шлюбу. Зате Павло — мій другий чоловік, полюбив дівчинку. Я наро дила Павлу ще й сина, але свекруха все одно ставилася до мене не дуже добре. Навіть із онуком час проводити її хотіла. Зате моя перша свекруха прийняла навіть не рідного їй онука, з моїм сином вона поводилася так само, як із онукою.
Я також продовжувала підтримувати близькі стосунки зі свекрухою, не могла більше уявити життя без неї. Але потім з’явився мій перший чоловік і сказав, що мати має поїхати з ним. Його дружина наро дила двох дітей, близнюки. Самим важко справлятися, а моя донька вже в перший клас має піти, тому мені легше з дитиною залишитись і без допомоги бабусі. Сама свекруха і я не хотіли цієї розлуkи. Довго сиділи останнім вечором і nлакали. Але потім вирішили, що дуже часто їздитимемо одна до одної в гості; все ж таки я продовжую.