Я думала, що у мене ідеальна сім’я. До нар одження дітей ми з чоловіком багато працювали, купили двокімнатну квартиру, змогли машину взяти. Ми багато відпочивали, їздили по красивих місцях, все складалося дуже добре. А коли я заваrітніла, то вийшла в дек рет. Син багато хворів, тому я затрималася в декреті. А потім народилася дочка. Час з наро дженням дітей став йти швидше, ось вже і школа на носі. Я розуміла, що краще буду більше часу приділяти дітям, ніж роботі. Тим більше чоловік багато працює, не вистачало, щоб діти ще й мати рідко бачили. Чоловік мені багато в чому допомагав по дому.
Якщо я під вечір ставала дуже втомленою, що чоловік міг за мене помити посуд, зайвий раз помити підлоги. У нас було повне взаєморозуміння. Але недавня розмова мене сильно розч рувала: — Може вже вистачить у мене на шиї сидіти стільки років? — У сенсі… що ти маєш на увазі? — Ти вже 10 років не працюєш. Тільки дома сидиш. — Взагалі-то я цей час дітьми займалася, вони багато хворіли, потім школа пішла. — Зараз діти вже виросли, самі зі своєю школою справляються. — Ну добре, якщо це принципово, то я могла б вийти на роботу. Але вже навряд чи за своєю спеціальністю,
багато часу пройшло, я не зможу. — Та не важливо ким, головне вийди. Он наша сусідка Анна на трьох роботах працює, якось все встигає. А чоловік у неї вдома спокійно сидить. І тут я зрозуміла, чому чоловік так хоче, щоб я стала працювати. Мабуть, йому захотілося такого ж ледачого життя, як у чоловіка Анни. Тільки ось Я не дозволю мені на шию сісти. Мене така розмова так сильно засму тила, що я вже стала дивитися на чоловіка з підозрою. Довіра і повага до нього пропали.