Закінчивши педагогічний інститут, я пішла працювати в школу, працювати на благо Батьківщини і виховувати молоде покоління. Мій ентузіазм був оцінений, в перший же рік мене призначили класним керівником. Мене оцінило керівництво, діти, але не матусі. Подивившись на моє молоде личко, вони дружно вирішили, що гідного вчителя з мене не вийде. Мовляв, своїх дітей немає, значить ні на що придатне не здатна. Мабуть, з радянської практики в головах людей міцно засів образ сварливої бабусі класного керівника. Думка матусь не змінив навіть той факт, що успішність класу росла, як на дріжджах. Я завжди намагаюся організовувати свої уроки цікаво, тому діти вчаться із задоволенням, залишаються навіть на перервах, щоб довше позайматися.
Матусі не злюбили не тільки мене, але і мій предмет. Мовляв, інформатика — це дурниця. Мене можна назвати затребуваною, кожен день мене відвідувало мінімум по три батьки. Скаржилися на кількість домашнього завдання та оцінки. Доводилося довго і нудно пояснювати, і доводити всякі прості істини. Під кінець року взагалі стався детективний сюжет. Справа була в кінці травня. Постукали в кабінет. Відкривши двері, я виявила на порозі двох симпатичних чоловіків у загро зливій формі страж правопорядку. Далі комедійна вставка: поліцейські заявили, що мене звинуватили в розкраданні коштів школярів. Ситуація кумедна, бо ще вчора директриса мені таким же суворим тоном скаржилася, що грошей мій клас на потреби школи жодного разу не зібрав.
Я боялася навіть пікнути про rроші при моїх матусях. Вони ж і так шукали будь-який привід до мене причепитися. На щастя, справедливість восторжествувала. Виявилося, що одна учениця моя бізнесмен-початківець. Вона знайшла «відмінний» спосіб заробити на своїх батьках. Вона брала rроші у батьків і говорила, що це в школі я у неї прошу. Коли правда розкрилася, матуся, яка в поліцію звернулася, вибачатися відмовилася. В її світосприйнятті жінки, що не народжували повагою не користуються.