Я свого чоловіка люблю. Ми з ним живемо разом вже 15 років. Ще коли ми зустрічалися, його мати мене попереджала, що у нього дуже важкий характер. Навіть рідна мати не може знайти з ним спільну мову, але я знайшла. Нам комфортно разом. У нас син і досить хороша сім’я. Мій чоловік дуже злопам’ятний, я знайшла до нього підхід. Через особливості його характеру друзів у нашої сім’ї немає і з родичами ми не спілкуємося. Мене напружує його ставлення до моєї мами. Колись давно вони з нею пос варилися. Я смутно пам’ятаю, в чому була справа, але тема була дріб’язкова.
Через сервірування столу, начебто. З тих пір він з нею категорично не спілкується, знати не хоче. Постійно пригадує той випадок, хоча минуло вже десять років. Мама у мене вже у віці, їй майже сімдесят. Тата я втратила багато років тому, тому їй дуже потрібна чоловіча допомога. Будинок у мами старий, там часто щось ламається. Я не можу про це навіть заїкнутися при чоловікові, він починає бурчати і згадувати ту сварку. Каже: «Тобі треба ти і допомагай, Я чути про неї не хочу. Вона ж відмовилася мене тоді слухати». Мені доводиться наймати робітників, щоб усувати такі неполадки. У мами маленька пенсія і багато хронічних захворювань. Мама намагається не напружувати нас, адже знає про ситуацію в нашій родині, але допомога їй дуже потрібна.
Я розриваюся між сім’єю і мамою. Сподіваюся, що хоча б син буде допомагати бабусі, коли підросте. Я боюся, що здоров’я у неї зовсім погіршитися, і їй знадобиться постійний догляд. На постійну доглядальницю грошей не вистачить у мене. Що тоді я буду робити? Я намагалася з чоловіком про це розмовляти, але він категорично не налаштований на розмову. Ясно дав зрозуміти, що змінювати свою позицію не має наміру.