Ростила дочку сестри як свою рідну, але почувши про спадщину бабусі вона ніби стала іншою людиною. І стала творити жа хливе

\У мене було важке дитинство. Ми з сестрою рано втратили батьків, і нас ростила бабуся. Я була зразковою дівчинкою, намагалася не доставляти клопоту. У двадцять три я зустріла Романа, і ми одружилися. Я намагаюся бути хорошою дружиною. Наш шлюб можна назвати щасливим, ми з Ромою любимо один одного і непогано знаходимо спільну мову. Моя молодша сестра Соня завжди відрізнялася примхливим характером. У 18 вона вирішила, що досить доросла і народила дитину. Так у мене з’явилася племінниця Міла. Але вона не була готова до материнства, адже сама ще була дитиною. Малятко постійно залишалося без нагляду, вона залишала дитину на бабусю і поїхала зі своїми приятелями. Бабуся стара, вона насилу ходить, доглядати за немовлям їй не під силу. Я часто їх відвідувала, приносила їжу, одяг і необхідні речі. Я намагалася напоумити сестру, адже вона не збиралася брати на себе відповідальність за свої вчинки.

Потім бабуся сильно захворіла і мені довелося забрати її до себе, а потім і Мілу. Зателефонувавши, вихователька мені повідомила, що дитина залишилася в дитячому садку, і ніхто її не забирає. Вона намагалася додзвонитися до Соні, але трубку ніхто не піднімав. Зрештою, вихователька подзвонила бабусі, і я підняла трубку. Кілька днів по тому подзвонила Соня і заявила, що я можу залишити Мілу собі. Вона говорила так, ніби мова йде про якусь іграшку. З тих пір Міла жила з нами. Мені було дуже важко, адже доводилося працювати, доглядати за хворою бабусею і доглядати за двома дітьми. Мене підтримував чоловік, тому ми впоралися. Всі ці роки Соня не цікавилася дочкою.

Advertisements

Коли Милі виповнилося 14, у Соні виявилася та ж хвороба, що і у батьків. Незабаром я втратила сестру. Це було для мене серйозним ударом. Міла відмовилася навіть піти на пох орон. Вона зовсім не допомагала мені доглядати за бабусею, хоча я її неодноразово просила, адже мені було важко все встигати. Але коли бабуся була вже зовсім слабка, вона змусила її написати заповіт на свою користь. Я дізналася про це тільки після пох орону. Вона, не соромлячись, заявила, що це справедливо. — У тебе є квартира, а у мене немає. Я не хочу залишатися бездомною сиріткою. — Мила, але ти жодного разу бабусі і склянки води не принесла! Ось так дівчинка, яку я ростила, залишила мене без спадщини. Друзі радять подати в суд, але чоловік рекомендує забути квартиру і Мілу.

Advertisements
Advertisements

Leave a Comment