Протягом трьох років ми з Олександром жили разом у незареєстрованому шлюбі, і кожен з нас мав дитину від попередніх стосунків. Ми жили в моїй квартирі разом із дочкою, а Олександр мав власне житло для роботи. Він працював віддалено, займаючись аудитом та іншими проектами, отримуючи пристойний дохід. Наше спілкування з дітьми було мінімальним: він рідко займався з моєю дочкою чи власним сином, а я не наполягала на більшому.
Наші стосунки нагадували типовий шлюб із домашніми справами та турботою про заняття моєї дочки. Термінової необхідності офіційно реєструвати нашу спілку не було, і ніхто з нас не наполягав на цьому. Якось Олександр забув у мене вдома свій другий телефон. Виявивши його, я поспішила до нього в квартиру з добрими намірами, думаючи, що там може бути щось важливе. Приїхавши, я зіткнулася із класичним сценарієм невірності. Олександр спочатку намагався применшити ситуацію, стверджуючи, що ми вільні у своїх відносинах.
Але цей інцидент змусив мене задуматися про свою роль у житті Олександра. Здавалося, я лише задовольняю його потреби, є тимчасовою заміною, поки не з’явиться хтось краще. Я вирішила: нехай Олександр продовжує свої витівки, а я відпочину від його уваги. Майбутнє наших стосунків залишається невизначеним, але я знаю, що життя продовжуватиметься, незважаючи ні на що.