У 52 роки я зрозуміла, що моє особисте життя залишилося в минулому, що я з ніг до голови пішла в життя хатньої робітниці, господині, мами, бабусі. І я, нарешті , вирішила розлучитися з чоловіком. Але до цього погано поставилися родичі та рідні не лише з мого боку, а й із боку чоловіка. Мама відносилася до тих жінок, які все намагається тягнути на себе: вона заробляла більше за батька, доглядала дітей, готувала, прала, прибирала. Батько багато пив, часто міняв місце роботи і не мав жодної участі у нашій родині.
Дивлячись на власну сім’ю, я завжди говорила, що в мене не може бути такої сім’ї, що я так не хочу жити. Але мій чоловік, який на початку нашого шлюбу був чудовою і прекрасною людиною, став тим самим, що й мій батько. За 20 років шлюбу дуже помінявся. В останні роки він став схожим на мого батька, який завжди чекав, що дружина за нього все зробить. У нас із ним двоє дітей, і він до кінця сподівався, що я на розлучення не подам, оскільки думав, що через забобони, як і моя мама, на такий крок не піду. Незважаючи на вмовляння рідних, близьких та родичів,
я вирішила круто змінити своє життя і почала жити на своє задоволення. Поступово знайшла нових друзів, почала більше заробляти, більше уваги звертала на себе та помолодшала на цілих 20 років. Діти спочатку не розмовляли зі мною, але незабаром побачили мене в розквіті сил і вибачили за мій вчинок. Чоловік теж знайшов собі жінку молодшу за нього на 8 років і жив з нею. Здавалося б, усе стало на свої місця, всі щасливі, але родичі так і не зрозуміли мого вчинку, навіть думали, що я пропаду і я поганий приклад дітям та племінникам. А мені здається, що їхні погляди застаріли.