Одного разу теплим вересневим днем дочка Ірини, Анна, говорила на підвищених тонах: — Пішов геть звідси, Ти мені не батько. Де ти був всі ці роки? Просіло здоров’я, і з’явився до мене? Ігор не знав, що йому робити. Був настільки слабкий, хотів присісти, але дочка навіть не дозволила йому перепочити. Будинок, в якому жила Анна, Ігор вважав своїм, адже він побудував його з нуля, повністю своїми руками. Він був дуже молодий, коли зв’язав себе узами шлюбу з Іриною. Все робив по дому, був неймовірно добрим і чуйним.
Ніколи не брав у людей грошей, і ті дякували йому міцними напоями. Так і причастився Ігор до біленької. Одного разу Ігоря покликали на заробітки. Він поїхав, але повертатися не збирався. Попросив передати через друзів, що до Ірини він більше не повернеться. Говорив, що зустріне жінку, з якою дійсно буде щасливий. Отже, Ігор пропав на цілих 10 років. Старший син поїхав до Польщі, дочка вийшла заміж, а зять вже зайняв його будинок і на всю господарював.
Природно, очікував, що Ігор одного разу повернеться, але ж не таким же слабким і немічним. Але Ігорю всього лише потрібно було присісти і трохи відпочити. Він відчував себе з дороги дуже сильно втомленим. Як би там не було, мами вдома не було, А Анна не збиралася прощати батька і впускати його в будинок. Поплів Ігор в рідне село, де жила його сестра. Та його спочатку не впізнала, але, визначивши, хто до неї з’явився, прийняла від щирого сер ця. Через три дні Ігоря не ста ло. Його останніми словами стало:»скажіть дітям, що я їх дуже любив».