Ранок розпочався з дзвінка моєї матері. Вона була вкрай незадоволена, що я виставила з дому сина, його дружину та внучку. Моя мати не могла зрозуміти, чому я більше не хочу допомагати молодій сім’ї, а я втомилася бути домробітницею у себе в будинку і терпіти їхню поведінку. Мама думає, я егоїстка. Мій рідний син уже дорослий чоловік і може прожити без моєї допомоги, а я, будучи молодою, у 28 років залишившись без чоловіка, одна з дитиною і без підтримки якось змогла стати на ноги. Але я краще розповім спочатку: 4 роки тому син одружився, і його дружина мене одразу не злюбила. Жити зі мною вони відмовилися та винайняли квартиру.
У моїй поведінці та спілкуванні Юлі все не подобалося настільки, що мене навіть не запросили на виписку рідної онуки, і її я побачила лише на 5-му місяці життя. Через рік син із сім’єю попросив пожити зі мною. Спочатку все було чудово, начебто навіть потоваришували з невісткою, але згодом невістка щоразу виправдовувалася, що сидить з дитиною і я можу «іноді» робити домашні справи. І це стало щоденною справою. Вони жили в моїй квартирі, я платила за їжу, оплачувала комунальні послуги і ще вимагали готувати і прати за них. Я намагалася бути доброю матір’ю та свекрухою, але не виходило. До цього додалися мої проблеми зі здо ров’ям: поганий зір, хво ра спина і нирки. Якось я впустила ампулу з ліkами і через болі в спині попросила допомогти підняти: раптом дитина настане і пора ниться. Почекала трохи, але кроків так і не почула.
Зайшла до кімнати, а невістка лежить, відпочиває. Нікому вона нічого не винна. Отут я і спалахнула. Чому я їм винна, а вони мені ні? Я попросила їх піти з мого дому. Син сказав, що я роблю нелюдяно. Але хіба правильно утримувати сім’ю, яка не вміє шанувати та цінувати? Хіба я маю забезпечувати сина, коли він дорослий і сам може вирішувати свої питання, а не сидіти у мене на шиї. Нехай живуть окремо та самі вирішують свої питання. У кожного буде своє життя і ніхто нікому не буде винен. Через пару днів я отримала дзвінок від мами Юлі, яка вимагає знову дати притулок дітям, тому що у них не було місця. Я послухала і кинула слухавку. Якщо її донька не вміє поважати чужу працю і бути вдячною, то хіба це моя вина?