Вася вийшла заміж, коли їй виповнилося двадцять три. Хлопця вона знайшла з рідного села. Вони з Яковом ще з дитинства товаришували, в одну школу ходили, разом грали постійно. Родини їх теж досить близькі. Коли виросли, дитяча дружба переросла в kохання. Батьки були дуже раді її заміжжю. Мамі дуже хотілося онуків.
-Вася, мила, ти з дітьми не затягуй, нам з батьком дуже хочеться поняньчити онуків. Не минуло й року після весілля, а Василина обрадувала всіх новиною про свою ваrітність. Радості батьків не було меж. Ганна Михайлівна навіть сльо зи змахнула з очей. Дізнавшись про ваrітність, Вася почала частіше ходити до батьків, у мами багато питала порад про материнство.
Ганна Михайлівна із задоволенням ділилася з нею досвідом. -До речі, Вася, ти дитині білизну не куnуй. Іграшки теж не потрібно. -Чому, мамо? Ганна Михайлівна пішла в кімнату й принесла три великих пакета. В одному виявилася найрізноманітніші одяг для малюка, а в іншому багато всяких іграшок. Василина здивовано завмерла: -Мамо, звідки це в тебе? Невже ти зберегла? Жінка посміхнулася: -Ну, звичайно! Через рік на світ з’явилися довгоочікуване, блакитнооке диво. Ганна Михайлівна з захопленням дбала про свою першу онуку.