Ніна мала ювілей, їй виповнилося 30 років. На своє свято вона одягла ту саму ненависну її мамою рожеву коротку сукню, так ще й зелені підбори, які так дратували її тітку. -Тепер мені нарешті 30, я звільнюся від вас всіх!!! – кричала Ніна за столом. Матері стало со ромно за її поведінку. Вона підхопилася з-за столу, взяла Ніну під руку і вивела в коридор. Хоч вони й намагалися говорити тихо, щоб не злякати гостей, але всі чули, як вони сваряться. -Ти мене ганьбиш… Перестань так поводитися. -Не хвилю йся, матусю.
Всі наші родичі розуміють, що ти виростила для себе таку слухняну доньку, яку можна використовувати та дурити. -Про що ти говориш?! -А я все знаю , і про квартиру знаю. Так що більше не смію вам муляти очі. Я йду. Ніна взяла вже приготовану валізу і вийшла з дому. Гості, розгублені, так і залишилися сидіти за столом та плескати очима. Коли Ніні виповнилося 18 років її заслали у буквальному значенні слова до бабусі. Бабуся була лежача, за нею був потрібен постійний догляд.
Молода дівчина замість того, щоб навчатися на улюблену професію і жити на втіху, була змушена сидіти з бабусею. Хоча в Ніни величезна родина, її старший брат міг сnлатити для бабусі доглядальницю. Але ніхто доnомагати не збирався. Натомість Ніні пообіцяли, що квартира бабусі дістанеться їй. Але нещодавно Ніна забиралася у старих паперах у шафі та виявила цікаві документи. Серед них був заповіт, за яким квартира діставалася її братові, а не їй. Ніна вирішила, що більше не дасть керувати та обманювати себе. Зібрала свої речі та пішла, тепер почне нове незалежне життя.