Наша перша сварка сталася, коли ми траплялися десь півроку. До цього все було дуже гладко. У нас із Колею дуже схожі характери. Друг Колі запросив нас на свій день народ ження, свято відзначали виключно у дружньому колі у ресторані. Було запрошено всіх друзів Колі зі своїми дівчатами. Одразу, як ми увійшли до зали, нас огорнула атмосфера свята та веселощів. Звучала весела музика. Я була знайома з більшістю присутніх, тож почувала себе комфортно.
Коли ми поїли, я потягла Колю на танцмайданчик, де на всю веселилися. -Я так хочу з тобою протанцювати повільний танець! – сказала я. -Ми не вміємо танцювати, — відповів він і сів назад. Я розгубилася. -В якому сенсі? Ніхто також не професійний танцюрист. -Я не хочу танцювати. Я плюхнулася поряд. Настрій одразу стрімко поповз униз. Від образи у мене навіть в очах защипало. Всі веселилися зі своїми парами, а ми просто сиділи та дивилися. Я була дуже розчарована. Я зовсім не так уявляла наш перший спільний похід на захід. Вийшли вже за годину. Коля обдурив друга, що йдемо рано, бо мені треба додому.
Їхали ми всю дороrу мовчки. Він добре зрозумів, що я образилася. Вирішив заговорити тільки коли ми під’їхали до нашого під’їзду. -Ти образилася, тому що я з тобою не погодився потанцювати? -Так. Не розумію, чому взагалі з тобою пішла. Зовсім не на це чекала. Він важко зітхнув, на його обличчі з’явився дуже сумний вираз. -Ну зайчик, я просто не люблю такі місця … І танцювати можу тільки паяним, мені ніяково… -Ти переживаєш, що виглядатимеш якось не так збоку? Коля кивнув головою. Він виглядав таким сумним, що я більше не могла на нього серйозно злитися. Ми ніби помирилися. Але я не знаю, як витягти з нього комплекси. Не хочу, щоб так проходили усі спільні свята.