Алевтина все робила для того, щоб донька здобула хорошу освіту в місті, для цього жінці доводилося дуже багато працювати на городі. Нелегко їй доводилося заробляти, чоловіка в неї не було, колись він давно пішов до іншої. Маринка дівчина була кмітлива, інститут обрала сільськогосподарський, щоби потім без роботи не залишитися. Та тільки не довчилася вона, бо на другому курсі заваrітніла. Молодий батько одразу відмовився від відповідальності за дитину.
Марина була змушена з пакунком повернутися додому. Алевтина була зовсім не рада такому стану справ. Вона довго kричала на доньку: -Я що даремно освіту тобі два роки оплачувала, так? Чи не в терпець тобі було? Тепер ти задоволена, що мене зrаньбила? Жінка була зла і просто хотіла виплеснути емоції, вона й не підозрювала, до чого це приведе. На ранок Алевтина прокинулася і почула криk дитини.
-Марино, ти де? Дитина хоче їсти! Вона оглянула весь будинок, та доньку так і не знайшла. -Ну що за чортівня така, га? Принесла в подолі, а тепер ще й зникла, – бурчала собі під ніс жінка. Вона перевірила хлів і скрикнула. Донька наклала на себе руки. Тепер жінка часто плаче, згадуючи свої слова, сказані дочці на момент агресії. Тепер Алевтина одна виховує онучку, маленька Надя стала сенсом її життя.