Моя мама живе у селі. Будинок там простенький, я дещо вмовила маму зробити всередині ремонт, бо вона не відмовлялася, бо шкода грошей їй було. Але все ж таки незручності деякі залишаються. Туалет на вулиці, душу та ванни немає. Є лише стара лазня. І то треба воду з колодязя на іншій вулиці приносити додому. Я якось приїхала до мами на тиждень, так у мене весь час потім спина хворіла через те, що я воду у відрах через вулицю тягала і спину зірвала. Мама каже, що це від незвички, а вона все життя тягає, їй все гаразд. Проте, я розумію, що вік у мами вже такий, що важке тягати не можна, це небезпечно. Тим паче взимку, коли біля криниці слизько, то й руку з ногою з легкістю зламати можна.
А у людей у віці довше кістки гояться. Не хотіла я таких мук для мами, тому вирішила, що збудую їй колодязь прямо на її подвір’ї. А навіщо даремно через вулицю ходити, так само зручніше буде завжди поруч своя вода. І саме в цей час зустріла сусіда. Він чоловік хороший, як мені здалося. Я йому розповіла про свою ідею, запитала, може йому теж потрібен колодязь. Адже його можна посередині поставити, обидва будинки користуватимуться, та й грошей на будівництво менше піде. Але як тільки чоловік почув про гроші, то відразу відмовився. Я судити не стала, може у нього важко зараз із фінансами. У результаті я власним коштом встановила мамі колодязь, вона була дуже рада. Але потім мама зауважила, що сусід без попиту бере звідти воду собі.
Жодного разу дякую навіть не сказав, грошей за воду теж не дає. Тоді я сама вирішила з ним поговорити, сказала, що коли він відмовився платити, то хай і не користується. Він вдав, що все зрозумів. Але через деякий час мама знову почала скаржитися, що сусід нахабно забирає її воду. Я пішла на крайні заходи . Встановила на колодязі замок. Дала ключі мамі, тож тепер ніхто, крім неї, не зможе користуватися колодязем. Сусід кілька разів намагався відкрити, нічого не вийшло, тож тепер він більше не ходить до нас за водою.