Вольове рішення далося Ніні Іванівні важко. Свекрухою вона бути не хотіла, але ця ваrітність, це дитина. Надя заваrітніла від її сина і треба було щось робити. Вони зачекали на Ігоря, щоб про все поговорити. Син Ніни Іванівни не надто розповідав у стінах будинку про свої пригоди. Але те, що зустрічався з жінками та змінював їх часто, це мати розуміла. Дзвонили та просили покликати до домашнього телефону Ігоря різні жінки, приходили додому теж. А тепер він ще й уникає розмови з жінкою, яка чекає на його дитину. Тут же виникли питання, на які несподівана гостя дала відповіді, що влаштовують майбутню свекруху.
Блакитноока блондинка з приємними формами була розумна, що дуже порадувало маму. Ціну собі ця жінка у свої двадцять три теж знала. Вона раптово закохалася в Івана, а потім дізналася, що ваrітна. Ніна Іванівна почала накривати на стіл. Ігор повернувся додому вчасно. Присутність Світлани у квартирі його не збентежила. Розмова відбулася одразу. Ніна Іванівна сказала, що не залишатиме цю дівчину одною. Ігор промовчав. Продовження розмови було неминучим. Щойно за Світланою зачинилися двері, Ігор не стримався.
Він сказав, що зараз йому дитина не потрібна. У тридцять не потрібен, у сорок не потрібен, а потім п’ятдесят і вже ти дитині не потрібен. Це єдина жінка, з якою він зустрічався найдовше. У двокімнатній квартирі місця вистачило всім. Ніна Іванівна із сином жили у великій, просторій квартирі біля самого метро, недалеко парк, дитячий садок, за ним школа. Тому інший варіант ні матір’ю Ігоря, ні самим Ігорем не розглядалося. Андрійко народився здоровим, блакитнооким. Ніна Іванівна не могла надивитись на онука. Після народження сина, Іван зрозумів, що любить Світлану. Вони зіграли весілля, і всі жили в щасті та в коханні.