Колиաній чоловік мені життя отруював усі двадцять років спільного життя. Ми досить швидkо побралися, бо я заваrітніла. Я тоді думала, що він зробив благородно, що взяв мене за дружину і не кинув у такому становищі. Але за фактом чоловік просто отримав хорошу безкоштовну прислугу. Після народ ження дитини я була дуже зайнята її вихованням, сама не працювала, тому не було жодної можливості жити самостійно. Доводилося терпіти зневажливе ставлення, грубість, часто й рукоприкладство чоловіка, щоб жити в достатку та виховувати дитину в комфортних умовах.
Сама я із бідної родини, батьки нічим мені не могли доnомогти. Сашко наро дився слабеньким, часто хво рів, нам часто доводилося лежати в ліkарні, потрібні були гроші на ліки. Чоловік добре заробляв і міг усе це забезпечити. В одному тільки він був добрим – на дитину свою ніколи не скупився. Я виростила сина, він закінчив добрий інститут, тепер самостійний хлопець, який живе окремо і сам зароблятиме собі на життя. Я вирішила, що свій батьківський обов’язок вже виконала і тепер можна пожити трохи для себе.
Я вже давно вирішила для себе, що свого чоловіка не люблю і жити з ним не хочу. Хоча б у старості я хочу пожити без критики та докорів. Я подала на роз лучення, на щастя моя подруга доnомогла влаштуватися на роботу. Мені для щастя багато грошей не потрібно, аби було що їсти. Багато хто мене засуджує за мій вчинок, мовляв, на старість вибрала собі самотність. Але зараз я справді спокійна та щаслива.