Мені зараз уже 40 років, у мене є повнолітній син і я навіть гадки не маю, де зараз знаходиться батько моєї дитини. Коли мені було 18 років, я закохалася шалено в одного хлопця, який був просто красенем; всі дівчата по ньому сохли, і я була дуже рада, коли він вибрав саме мене. Ми почали з ним зустрічатися, мама була проти , говорила, що мені потрібно ще вчитися, а не з хлопцем гуляти, а я вірила, що він – кохання всього мого життя. Після того, як я заваrітніла, мені страшно було зізнатися в цьому мамі, але мама мене не залишила в біді,
як мій хлопець; ми вирішили народжувати. Я народила здор ового, хорошого хлопчика, і після цього моє особисте життя взагалі не скл адалося. Були звичайно романи, коли син був маленьким, але вони всі не мали серйозного завершення, і я вже зневірилася, перестала шукати своє щастя і присвятила своє життя синові. Зараз, коли я вже така доросла, зустріла чоловіка мрії, але син проти нашого спілкування. Я розумію, що в деяких випадках діти ревнують своїх батьків до чужих, але мій син вже цілком дорослий,
у нього вже своє життя, а він не дозволяє мені бути щасливим. Я не знаю, як йому пояснити, що мені теж хочеться кохання, уваги та турботи, а мій чоловік дає мені це все, нічого не вимагаючи натомість. Льоша навіть знайшов номер телефону мого чоловіка і постійно дзвонить йому та просить триматися подалі. Зараз ми намагаємося рідко зустрічатися, доки я не поговорю серйозно із сином. Він збирається поїхати в інше місто продовжувати навчання, і мені здається, що саме в цей період я зможу налагодити своє життя, але боюся, що син сприйме це як зраду.