Христині було лише 19 років, коли вона завагітніла. Вагітність не входила в її плани, вона була на першому курсі, та й з Мишком вони кілька разів зустрічалися. Він їй ще при знайомстві сказав, що одружуватися не збирається ні на кому, він нещодавно розлу чився і хотів пожити собі. Вона хотіла залишити малюка, але одна не змогла б виростити його. Нарешті набралася сміливості, і Мишку сказала про ваrітність. Вона знала, що про одруження й мови не може бути, але все-таки він мав дізнатися. Мишко мовчав. Їй здалося, що він її не чує. Потім він сказав: «Буде хлопчик, ми одружимося, якщо дівчинка, то я чути про неї не хочу.
Я завжди мріяв про спадкоємця». У Христини з’явилася надія, що вона одягне білу сукню. Вона вже подумки вибирала весільну сукню, облаштовувала свій будинок і мріяла про міцну родину. А Мишко навіть ім’я підібрав синові – Максим. Вони перед полоrами розписалися. Малятко народилося здоровою, міцною, але її це не втішило. Ліkар не міг зрозуміти, чому вона так плаче. Всі її надії в одну мить звалилися, коли їй сказали, що в неї народилася дівчинка. Вона до останньої хвилини не казала йому, що у них народилася дівчинка. Він під час виписки тільки дізнався. Всю дорогу Мишко мовчав.
Він відвіз її до батьків, мовчки спустив з машини сумки, провів до дверей і назавжди пішов із їхнього життя, не глянувши навіть на дочку. Вона його не бачила. Минуло п’ять років. Вона почала зустрічатися з іншим чоловіком, але коли він дізнався про дитину, поставив її перед вибором. Він не збирався ростити чужу дитину. Вона залишила Настю у батьків і переїхала до нього, та й з ним у неї нічого не склалося. Вона досі любила Мишу, незважаючи на те, що він так обійшовся. Вона у всьому зви нувачувала Настю і ненавиділа дочку за те, що її покинула kохана людина. Вона так і не забрала дитину. За живих батьків Настю виростили дідусь і бабуся.