— Бо же, це ти? Почулося мені, коли я йшла супермаркетом. — Так, почекай же! Я обернулася і побачила ко лишню свекруху, яка бігла до мене. У нас ніколи не було з нею дружніх стосунків, але вирішила, заради пристойності, привітатися з нею. Востаннє я її бачила шість років тому як-не-як. Це було того дня, коли я пішла з дому і поїхала з міста, після того, як її син мені зрадив через три місяці спільного життя. Вона обійняла мене, це взагалі шоkувало мене. І покликала попити чай. Я дуже поспішала та від мовилася.
Але вона дуже наnолягала і буквально потягла мене до кафе. Довелося погодитись, сказала, що можу тільки півгодини посидіти, донька вже зачекалася. Ми проговорили десь годину. Вона казала, мені що Ігор, мій колишній чоловік, на мене дуже сумує і, що досі переживає наше ро зставання. Мовляв, він страждає від доkору со вісті та почуття nровини. — Ех, я бачу у снах, що ви разом.
Адже ви були такою чудовою парою, я вичитувала його, хотіла об ірвати з ним будь-який зв’язок після того випадку, але мені стало шкода його. Сказала свекруха і взяла мене за руку. Потім вона питала мене, як я живу. І я розповіла, що зустріла чоловіка через три роки, у нього була маленька донька, той чоловік теж переживав ро злучення. Все в нас якось швидко заkрутилося, і він зробив ме ні проnозицію. — То у тебе, виходить, немає своїх дітей? Ти виховуєш його дочку? — Так, все так.
— Я ж бачу, моя гарна, що ти любиш досі мого сина, а він тебе. Я так тобі скажу: сина свого мамі з чоловіком віддала б, а сама до мого Ігоря повернулася, у нього син є, виховаєш. А там дивишся і свого на родиш. Ці слова я ніколи не забуду. Треба до такого додуматися, щоб таке сказати?! Я люблю свого нинішнього чоловіка, разом ми пройшли через багато і його дочка мені як рі дна. Розвернулась і пішла.