Ми з моїм колишнім чоловіком зійшлися 16 років тому, а рік тому ро злучилися після 15 років шлюбу. Ми розлучилися ми не як усі нормальні люди. Цей шлюб був моїм першим, а для мого чоловіка, Дмитра другим. До цього він був одружений 8 років за Анастасію. У нас із чоловіком завжди все було чудово. Ми ніколи не свар илися. Ну, дрібні сварки були, звичайно, але нічого більше. Ми вміли вирішувати все спокійно, без ска ндалів та істерик простою розмовою. Я думала… я вірила, що ми маємо ідеальну сім’ю.
Я щиро вірила в це і була впевнена, що наші діти створять такі самі сім’ї, адже в батьківському домі вони бачили лише добре. Я вірила в це до одного дня. Якось чоловік просто не повернувся додому з роботи. Він лишився десь на ніч і не відповідав на мої дзвінки. Я турбувалася, думала, що з ним трапилося щось страшне, але насправді все було гірше, ніж я очікувала. Через два дні після “зникнення” чоловіка мені зателефонувала його мама, яка, до речі, теж не відповідала на телефон і сказала, що син у неї.
Через тиждень я вже не могла цього терпіти і поїхала до свекрухи. Те, що я там дізналася, не вкладається в моїй голові й досі. Чоловік вирішив подати на розлучення. Він зійшовся з Анастасією, і вони поїхали разом на відпочинок. А я, звичайно, нічого не знала… Я не знаю, чому так сталося. Чоловік завжди скаржився на колишню. Він казав, що йому пощастило зі мною, а з Анастасією вони й дня без свар ок не обходилися. Мабуть, у шлюбі варто бути трохи егоїстом… а я, дура, всю себе дарувала чоловікові.