Мені останнім часом так поrано було, ноги зовсім не ходять. Довелося зателефонувати доньці, Даші, щоб вона приїхала і допомогла мені в ліkарню дійти, щоб уkол поставити: — Мамо, я на роботі. Що у тебе знову сталося? — Зможеш заїхати сьогодні, мені в ліkарню треба, я одна не дійду, слизько на вулиці. — Мені що тепер кожен день до тебе приїжджати і просто так в ліkарню тягати? — У мене немає грошей, всі на ліки пішли… — Ну раз немає rрошей, то і допомоги немає. І не потрібно мені під час роботи дзвонити. Так і закінчуються мої розмови з донькою.
Я не розумію, чому вона такою стала після заміжжя. Наро дила твоїх дітей, а я онуків практично не бачу. Привозить їх Даша тільки у свята, і так заради галочки. Я дещо як дійшла до ліkарні. У черзі я сиділа і дивилася на підлогу, а потім не стрималася і сльози самі покотилися вниз. Тут до мене підійшла жінка з черги Юлія. Вона стала мене заспокоювати. Потім допомогла дійти додому, я її на чай покликала. Юля виявилася прекрасною людиною. Вона стала часто приходити до мене в гості, привозила з собою ліки, щоб я зайвий раз на вулицю не виходила.
Юля повністю змінила моє життя. Коли стало тепліше, то вона взяла мене з собою на свою дачу. А там свіже повітря, так спокійно і добре, моє здо ров’я пішло на поправку. Я вирішила, що перепишу квартиру на Юлю. Вона як дізналася про це, то відразу стала віднекуватися і відмовлятися від квартири. Навіть образилася на мене, що я подумала, мовляв вона тільки заради квартири зі мною спілкується. — Юля, я розумію, що ми сильно здружилися і ти мені просто так допомагаєш. Але я ж знаю, що моя дочка Даша не гідна мати цю квартиру. А ти мене до життя повернула, тому це моє рішення. Квартира дістанеться тобі.