Моїй матері було 45 років, коли вона почала бачити той самий нічний сон. Вона помітила дівчинку, крихітну дитину, одягнену в білий сарафан. Зазвичай маля стояло вдалині і мовчки дивилося навколо. Малятко ловило своїми маленькими ручками легкий матеріал, коли він пурхав у повітрі. Дорослі проходили повз, не звертаючи на неї уваги. Дівчинка добродушно посміхалася до них. Щоразу мама вирушала до дитини, але прокидалася, не дочекавшись її. Сон змінився, і мама згадуючи риси обличчя, завиті локони та жести крихітної модниці досить добре, змогла відтворити її.
Моя мати була художницею. Уві сні між ними був сильний зв’язок. Мати захоплювалася крихітним янголятком, а дівчинка, здавалося, дивилася на неї. Щоразу, коли вона намагалася підійти до малюка, зв’язок переривався. Якось моїй матері стало погано, і її поклали до лікарні. Після того, як лікарі надали першу допомогу, моїй матері стало краще, і наступного дня було призначено аналізи. Тієї ночі дитина знову явилася в лікарняній палаті. Вона стояла посеред величезного порожнього простору і дивилася на всі боки, а коли помітила мою матір, усміхнулася і поклала руки їй на долоні.
Саме в цей момент руки матері опинилися у її руках. «Чи ти моя дочка, моя люба?» — Запитала її мати. «Твоя дочка!» — схопивши її, вигукнула дівчинка. Прокинувшись уранці, мама дізналася свій діагноз без жодних аналізів та досліджень. Вони з татом чекали на цей діагноз останні 20 років свого шлюбу. Мамі більше нічого не снилося, а за дев’ять місяців наро дилася я. Весь цей час у своїх снах мама бачила мене.