Ця історія схожа на вигаданий сценарій фільму, в котрий я раніше не повірив би. Історія була настільки нереальною, проте мені довелося стати актором цього кіно. Одного разу мені потрібно було з’їздити до батьків в інше місто, яке знаходиться поблизу. Я чекав на свій потяг і до мене підійшов маленький хлопчик у брудному одязі. Він був заплаканий і наляканий. У нього були величезні очі небесного кольору. Я запитав у нього, що сталося. Він почав розповідати. Його звали Кирило, він був один. Батьки розлучилися, хлопчик приїхав на кілька днів до батька.
Він купив йому зворотний квиток, але напився і забув проводити. Кирило не знав, що робити, тому вирішив взяти квиток на поїзд і поїхати на вокзал. Я був дуже здивований. Мене розлютило те, що такий маленький хлопчина один дійшов до цього місця, адже по дорозі з ним могло трапитися все що завгодно. Як добре, що він підійшов до мене. Ми разом пішли в поліцейську ділянку. Мене допитували, щоб дізнатися, хто я такий. Тривало все це дуже довго, з цієї причини я спізнився на поїзд. Тепер я нікуди не поспішав. Вирішив почекати, поки за хлопчиком прийдуть батьки. Кирило був голодний, тому ми сходили в найближчий магазин і я купив там свіжу булочку і молоко. Разом з поліцейськими ми нагодували хлопця.
Поліцейські намагалися додзвонитися до його батька, але на дзвінки ніхто не відповідав. А от матері знадобилося всього двадцять хвилин. Вона прибігла, заплакала і обняла сина, той теж розридався. Сцена була жахлива. Ми разом з дівчиною оформили необхідні документи і вийшли з дільниці. Вона не переставала дякувати мені за те, що не був байдужий в той момент, а допоміг маленькому хлопчику. Напевно, вам ця історія здалася досить звичайної. Не можна назвати її дивовижною. Проте є один момент. З того дня я став батьком Кирила і ніколи більше не допущу такої ситуації. Тепер дитина росте в повноцінній сім’ї.