Ця історія трапилася одним вечором, коли я повертався додому після роботи. На перехресті я побачив літню бабусю, що повільно йшла до переходу. Вона здавалася розгубленою і потребувала допомоги, тому я підійшов і запропонував свою підтримку. “Можу я вам допомогти перейти вулицю?” – спитав я, посміхаючись. Вона кивнула головою, вдячно посміхнулася, і ми почали повільно переходити дорогу. Раптом пролунав гучний гудок. Один з водіїв, що стояв у пробці, виліз зі свого автомобіля і почав кричати на нас.
“Давайте, швидше! Деяким людям є куди поспішати!” – роздратовано кричав він, махаючи руками. Я відчув, як напружується атмосфера, але намагався зберігати спокій, поки водій продовжував вигукувати образи та нецензурні вирази. Раптом я побачив, як сльози з’явилися на очах бабусі. Це вивело мене з себе. “Гей, заспокойтеся! Немає потреби бути таким грубим,” – заперечив я. Але водій не вгавав, підійшов ще ближче і продовжив свої образи. Я втратив контроль і штовхнув його.
Від несподіванки він відповів ударом, і між нами зав’язалася бійка. Усе сталося так швидко. За кілька хвилин на місце прибули поліцейські, і нас обох забрали в дільницю. Пробувши в поліції, я зрозумів, що рукоприкладство – не рішення, але мені було важливо захистити бабусю. Провести ніч у ділянці було неприємно, але в глибині душі я відчував, що вчинив правильно, показавши водію, що його поведінка неприпустима. Цей інцидент нагадав мені про важливість співчуття і терпимості в нашому суспільстві, але також і про те, що іноді потрібно доносити добрі цінності всіма силами.