Інна востаннє кинула на себе погляд у дзеркало, підхопила пакет зі сміттям, по дорозі на роботу викине сміття у контейнер, та вийшла із квартири. У баків копошився якийсь бомж. Інна викинула сміття і мигцем подивилася на бомжа. — Андрію, ти?! Але як?! Чому? — Інно, привіт. А тебе й не впізнати, – усміхнувся у відповідь бомж знайомою усмішкою. Вони відійшли від сміттєвих баків і сіли на лавку неподалік. — Розказуй! – зажадала Інна. — Та все через моє захоплення жіночою статтю, — сказав Андрій. — Ну так, ти ще в школі мав славу Дон Жуаном,
— сказала Інна. — Я закінчив журфак, став працювати, одружив із собою дочку шефа. Жив у неї та робив кар’єру. А потім перекинувся в ліжку з однією дамочкою, а її чоловік виявився великою шишкою. Дізнався і влаштував мені «солодке життя». Звісно, дружина покинула мене, тесть вигнав з роботи з «чорною міткою». Повернувся до матері, а вона переписала квартиру на сестру. Став жити на дачі друга, потім сп’яну спалив її. Ну а далі по похилій, все глибше й глибше дивився у склянку. І ось я бомж, рию в сміттєвих баках, добуваю їжу. Не плач,
Інно. Я сам у всьому винен… — Ти ось що. Ось тримай, — вона простягла Андрію п’ятитисячну купюру, — і ще моя візитка. Обов’язково подзвони мені, я щось придумаю… Інна завжди була доброю та чуйною. З дитинства підгодовувала бродячих тварин. Зараз вона йшла і думала, як допомогти Андрію. «Класне дівчисько, все-таки наша Інна. Повірила. Я обов’язково опишу цей епізод у своїй статті. Ось тільки редакційне завдання завершу, здам статтю редактору, відмоюсь і приїду до неї. З квітами. Борг вірну і статтю про неї покажу» — посміхався Андрій своїм думкам, сидячи на лавці і дивлячись услід Інні, що поспішає на роботу.