Мій син, покинув мене і поїхав в інше місто, я з ним останній раз бачився тільки 20 років тому, коли я продав квартиру, він тоді приїхав отримувати частину своєї спадщини, отримав, образився навіть на мене та поїхав. Син образився на те, що я з цих грошей купив собі однокімнатну квартиру, але ж я мав десь жити. Весь цей час я дзвонив йому, але він скидав слухавку, говорив, що потім зателефонує, зараз він зайнятий, а я хотів поговорити з ним до душі. Я став йому не потрібен, у нього були свої турботи, своя сім’я, невістка теж не хотіла мене знати, але ж я не винен у тому, що я вже старий і мені потрібна допомога.
Я на свою невістку не ображаюся, адже мій рідний син не хоче мене бачити та чути, що ж просити з невістки. Бачачи, що я вже не можу сам себе обслуговувати, вирішив запропонувати своїй сусідці, самотній жінці, доглянути за мною в обмін на квартиру. Жінка вона була гарною, погодилася, але сказала, що допомагає просто так, адже я їй гожусь у дідусі. Я вирішив все ж таки квартиру переписати на неї, вона мене доглядала дуже добре, була сумлінною, ми з нею могли говорити годинами. І ось, бачачи, що мені вже зовсім погано,
я покликав Віру і сказав, що переписав квартиру на неї, бо мене може скоро не бути. Виявляється, Віра, бачачи, як мені погано, зателефонувала моєму синові, щоб він хоч востаннє прийшов мене побачити, він одразу ж приїхав, але не для того, щоб зі мною попрощатися, а для того, щоб вирішити квартирне питання. Просто переді мною він накричав на Віру і казав, що вона ніхто й не має права претендувати на квартиру, а я лежав і думав, що дарма вплутав її в це.