Я не можу зрозуміти маму з сестрою, які вважають, що найголовніше досягнення в житті — успішно вийти заміж за баrату людину. Вони судили про чоловіка за розміром його гаманця, тоді як для мене це було другорядним. Для мене любов, розуміння та повага завжди були на першому місці: я завжди хотіла вийти заміж просто за хорошу людину. Так і сталося: я зустріла звичайного хлопця, з яким ми вже 3 роки у шлюбі; незважаючи на те, що в нього нічого не було, я все одно дивилася на його людські риси, і тому погодилася вийти за нього заміж.
Ми разом працюємо, накопичили на іnотеку, зараз потихеньку закриваємо кредит за квартиру, потім разом купимо машину. Моя сестра ж продовжує пошуки багатого нареченого, і сміється з мене, вважаючи, що я дура, раз вийшла заміж за першого зустрічного. Як я вже встигла зрозуміти, моя сестра Віка вся в маму така меркантильна, і, незважаючи на те, що я була маленькою, коли не стало свого батька, я все одно пам’ятаю, що в нас вдома ніколи не було кохання. Мама вийшла заміж за батька лише за розрахунком, вона займалася лише собою,
на нас із сестрою ні мама, ні тато не звертали уваги. Після того, як не стало тата, мама продала дачу, потім квартиру, купила собі будинок скромніше, щоб на гроші багато жити. Досі вона крутить романи з багатими чоловіками, вважаючи, що її в такому віці візьмуть заміж і що вона зможе жити приспівуючи і нічого не потребуватиме. Я ж цього часу вже встигла народити від коханого чоловіка, і тепер я щаслива дружина і мама, тоді як мама з сестрою продовжують пошуки.