Женя взяла шланг і пішла поливати грядки на городі. – І навіщо я стільки посадила, – думала жінка. Раптом жінці стало погано. Женя зателефонувала синові, а той їй викликав швидку. Коли Андрій приїхав, Євгенію забирали з дому. Син поїхав разом з нею. Він всю ніч чергував на лавці біля двері в палату, а потім весь ранок матір за руку тримав. – Сину, – тихо сказала жінка. – Я хочу сказати тобі дещо. Син нахилився, мама прошепотіла йому щось на вухо. Андрій скочив, і, завмерши на місці, дивився на матір. Євгенія за звичкою наготувала їжі на двох, адже вона вже давно живе одна, та ніяк до цього не звикне… Її чоловіка не стало два роки тому, а діти від неї з’їхали ще раніше. Старший – по роботі, молодший – по навчанню.
Так і жила Євгенія одна, сини були зайняті своїми справами, їм було не до старенької. Баба Женя постійно думала, що ж не так з її синами?! Молодший-то ладно, він вчиться ще, але старший так пішов у кар’єру, що про сім’ю та дітей у думати не збирається, а старенькій хочеться хоча б кілька останніх років свого життя прожити поруч з онуками, встигнути поняньчитися з ними, поки в неї ще є можливість це робити… З цими думками Євгенія допила чай і вирішила трохи повозитися з землею, поки не стало занадто жарко. — І для кого я стільки насадила?! Мені ж однієї половини буде по горло… Ох, Женька, Женька… – говорила жінка сама з собою. Поки вона працювала, їй стало погано. Старенька розуміла, що земля потихеньку йде з-під її ніг. Першою ж справою вона схопила телефон, але так як номери швидкої згадати не змогла, зателефонувала молодшому синові і сказала, що їй дуже погано, попросила
викликати їй швидку. На це син грубим тоном відповів: — Ти бач, все зробить, щоб мене до себе принадити… заспокойся, мамо, спитай у своєї сусідки, у Людки, номер швидкої, а то знайшла, кому дзвонити. Звідки мені знати номер вашої сільської швидкої?! Син сказав ще кілька невиразних жалібних слів і повісив трубку. Бабусі з кожною секундою ставало тільки гірше. Потім вона набрала номер старшого, але не встигнувши нічого сказати, старенька впустила телефон з рук. Той відразу ж опинився поруч з мамою, а з ним приїхала і швидка. Ліkарі прийняли рішення терміново госпіталізувати Євгенію. Син не відходив від неї ні на крок, а в лікарні чергував під дверима її палати до тих пір, поки йому не дозволили зайти до мами. — Мамочко, ну ти даєш, ти чого так лякаєш-то?
Я там трохи з розуму не зійшов за цими дверима. — Сину, мені треба сказати тобі дещо, думаю, більш підходящого моменту для цього не буде, — з цими словами Євгенія взяла сина за руку, — коли я вийшла за твого батька, тобі було 2. Твоєї мами не стало за рік до нашої зустрічі… ми з батьком не знали, як тобі це сказати, шукали моменту… — Мам, я все це знаю. Ми з Серьогою бачили ці документи в твоїй шафці. Я знаю, що моя мати була доброю людиною. Так, на жаль, вона не встигла побачити мої перші кроки і почути перше слово, але мені пощастило подвійно, адже доля мені подарувала тебе. Я вдячний тобі за все, що ти для мене робила і робиш кожен день. — Милий, прости, якщо все зіпсувала. Просто я не могла тримати це в собі.
Пробач, що… — Євгенія nлакала, але син не дав їй договорити. -Мама! Тобі нема за що вибачатися. Ти мій самий рідний, самий коханий чоловічок, я тебе ніколи в образу не дам. Але давай, і ти мене не засмучуй, добре? Я збираюся тебе з майбутньою невісткою скоро познайомити. Вона на другому місяці ваrітності, скоро ми зіграємо весілля, просто хотіли якось по-особливому про це повідомити… не в таких умовах. Видужуй швидше, щоб не довелося нічого перенести. Домовилися? — Ох, синку, куди ж я подінуся? Я хоч зараз готова схопитися з місця! Що ж ти раніше мені не казав, я б взагалі сюди не потрапила, — сльози на щоках Євгенії відразу ж перетворилися в сльози радості. І справді, вже через кілька днів її виписали з лікарні, після чого вона переїхала жити до старшого сина з вагітною невісткою на постійній основі. Так і почалася нова біла смуга в житті старої жінки.