У звичайний весняний день, я зустріла сина в садку, і ми збиралася з ним повертатися додому, як раптом син сказав, що йому холодно. Це було дивно, адже одягнений він був мало не в зимовий одяг, а погода в той день була прекрасною, та й до того ж, вранці йому холодно не було, а вранці температура була нижче. Повернувшись додому і знявши чоботи, я помітила, що нього нема ні шкарпеток, ні підштаників, а знявши куртку, виявилося, що і кофти на ньому немає. Я відразу зрозуміла, що одяг залишився в садку,
і наступного дня звернулася з цією проблемою до виховательки. Вона сказала, що сама не знає, куди пропали речі сина. Але від дітей з групи сина я дізналася, що його друг Костя випадково пролив на себе компот, а мій неймовірно добродушний син вирішив свою кофтинку йому віддати. Через день я побачила Костю в кофті сина, а його батьки сказали, що самі не помітили, що їх син одягнутий у чужий одяг, адже у їх сина точно така ж є. Кофтину ми вирішили не просити, хай собі залишать, але куди ж тоді пропали шкарпетки
і підштаники? Не без допомоги директриси, по камерах ми побачили, що прибиральниця, помітивши, що шкарпетки і підштаники на сина всі мокрі, порадила їх на батареї висушити, а син просто забув їх надіти, от і все. Ці речі нам повернули. Цікава, звичайно, ситуація вийшла, але нервів на неї я витратила не мало.