Коли я народилася, то батьки були ще зовсім молоді. Вони вчилися в інституті, а моїм вихованням займалася бабуся. Батькам було зовсім не до мене. Вони вчилися, встигали працювати, а у вільний час гуляли і відпочивали з друзями. Я взагалі думаю, що я з’явилася на світ не запланованою дитиною. Минув час, коли мені було 10 років, то батьки вже встали на ноги, їм було по 30. І тоді вони вирішили усвідомлено завести ще одну дитину. Вони довго готувалися, багато читали про виховання, заздалегідь все, що потрібно, купили. Мені ще тоді було прикро, адже на мені вони просто вчилися, а на своїй майбутній дитині
вони вже готові до всього і стали ідеальними мамою і татом. Народилася моя сестра Віка. Батьки її просто обожнюють і донині. У нас з Вікою велика різниця у віці. Але коли я порівнюю, як батьки поводяться з Вікою зараз, і як це було коли я була в її віці, то моя образа дуже сильно накочує, що мені навіть важко з ними в одній квартирі перебувати. Зараз я вийшла заміж, у мене самої народилася дитина. Ми з чоловіком знімаємо квартиру, поступово відкладаємо гроші на своє житло, але поки не виходить. Адже я в декреті, а чоловік один розривається на роботі, щоб якось утримувати сім’ю. Зате у Віки все чудово. Вона закінчила інститут,
і батьки на закінчення подарували їй однокімнатну квартиру. Я коли дізналася, то у мене очі на лоб вилізли… як це квартиру. Тобто мені з дитиною потрібно знімати житло, зводити кінці з кінцями, а Віці все готовеньке? Я запитала у батьків, а як же я … коли мені квартиру подарують? На що вони відповіли, що я доросла і вже сама все можу робити в цьому житті. Моє ставлення з Вікою стало гірше, як і з батьками. Я більше не можу виносити такої несправедливості.