Після одруження, ми з чоловіком жили окремо. Зі свекрухою стосунки були нормальними. Тому, коли роки потому Римма Федорівна захотіла жити з нами, я заперечувати не стала. Діти вже були дорослі і жили окремо. А місця було багато. З самого початку, ми якось швидко розподілили обов’язки по дому між собою і все у нас йшло гладко. Завдяки свекрусі у мене звільнився час і не треба було довго думати, чим його зайняти. В молодості я захоплювалася шиттям. Тепер у мене була можливість повернутися до улюбленого хобі. Я пошила кілька нових суконь собі і Риммі Федорівні. Потихеньку стали з’являтися клієнти. Грошей від цього виходило небагато, але для нашого бюджету користь відчутна. Людям подобалася моя робота, клієнтура росла. Але одного разу, коли у мене була пара термінових замовлень,
Римма Федорівна не виконала свою частину роботи по дому. Довелося змусити клієнтів понервувати, але домашню роботу за неї доробити. З тих пір це повторювалося не раз. — Римма Федорівна, а в чому справа? Вам важко справлятися з роботою? — Ну чому ж, я намагаюся, — і Римма Федорівна променисто мені посміхнулася. Щоб не бути винуватою перед клієнтами, я вирішила не розраховувати на свекруху і приймаючи замовлення виходити з того, що мені потрібно робити всю роботу по дому. Я навіть якийсь час і робила всю роботу сама. Римму Федорівну це образило-ніби я не роботу у неї забирала, а найбільшу насолоду в житті. Гаразд, вирішила я, буду чесно виконувати тільки свої обов’язки. Але як тільки я наберу замовлень побільше, свекруха влаштовує мені саботаж. Не знаю, як вирішити цю проблему. Чого вона взагалі домагається?
Напоумила мене на можливу причину такої поведінки моя подружка: — А що ти хотіла? Римма Федорівна зі свого будинку пішла, щоб одній не залишатися. А ти ж знаєш, як важлива для людей похилого віку звична обстановка. Тепер ти, замість того, щоб її розважати, засіла за свою машинку. Виходить вона і в вашому будинку одна. Ось і вивертається, як може. — По-перше вона не одна, поруч з нею сидить її син. Нехай спілкуються. По-друге, ми з нею часто гуляємо на вихідних, водимо її по виставках і кафе. — Ну, виходить, що їй хочеться більше уваги. Люди похилого віку-вони ж як діти. І що, мені тепер шиття закинути? А як не хочеться…