Дитинство у мене було сумним. Спочатку ми жили вчотирьох: Я, мама, батько і молодший брат. Мама все життя серйозно хворіла. З віком симптоми хвор оби проявлялися все яскравіше, вона була змушена багато часу проводити в лік арні. Напади мами нас з братом дуже лякали, ми тоді були маленькими і не до кінця розуміли, що відбувається. У якийсь момент моєму батькові набридло жити з хворою жінкою, і він знайшов собі іншу даму і переїхав. Втрьох жити стало складніше. Поруч не було жодної дорослої людини, яка могла нам допомогти, фінансове становище теж погіршилося. Ми з братом років з семи вміємо робити уколи, адже більше було нікому їх робити. Батько нас практично не відвідував і ніяк не допомагав.
Коли мені було дванадцять, а братові десять, стан мами погіршився. Її госпіталізували на довгий час. Батько був змушений забрати нас до себе, мати моя благала його не кидати нас. Так ми опинилися вдома у мачухи. Вона була справжнім фізичним втіленням того злого образу з дитячих казок. Вони жили в селі, і вона добу на проліт змушувала мене і брата працювати. У нас не було ні хвилини відпочинку. Я тоді обожнювала час, який в школі проводжу, адже могла там трохи відпочити від домашніх справ. Батько бачив, що вона знущається над нами, але ніяких спроб допомогти не робив. Просто закривав очі на все, як ніби ми для нього не рідні. Так тривало два роки. Потім мамі стало краще, і вона нас забрала з цього пек ла. Її не стало, коли я вже була студенткою. З батьком я не спілкувалася з тих пір.
Ніяк не можу йому пробачити його байдужість до нас. Образа буквально душу роз’їдає. На весіллі моєму він не був присутній, і з онуками я спілкуватися не дозволяла, хоча він і не прагнув сильно. Нещодавно зустріла його на ринку. Він сильно змінився, не в кращу сторону. Виглядав млявим, сильно схуд. Він розповів мені, що у нього серйозна хвороба, що скоро його не стане, вибачався за все. Я просто розвернулася і пішла. Мені хочеться наостанок пробачити його, але я не знаю як… ніяк не можу впоратися зі своїми емоціями.