Андрій та Анжеліка одружилися одинадцять років тому. Андрій родом із глибинки, проте жив у столиці, у квартирі, успадкованій від батька. Тут і жив із сім’єю, дружиною та двома дітьми. Друга дитина завдавала їм багато клопоту ночами. Анжеліка не висипалася і навіть раз вирубалася в магазині. Тоді й Андрій запропонував перевезти маму із глибинки до столиці. Мати Андрія, Світлана Семенівна, переїхати до столиці захотіла. Але поставила умову: «Ти придбаєш житло на моє ім’я». Материну квартиру nродали, син узяв кредит та виконав умову матері. Так і мешкали. Світлана Семенівна доnомагала Анжеліці, Андрій сплачував kредит. Але… Андрій зник. У жовтні поїхав на дачу до товариша.
З електропоїзда вийшов, та на дачу до товариша не прийшов. Шукали до весни, у березні знайшли з іншого боку від селища товариша. Шість місяців потому Анжеліка успадкувала квартиру — Світлана Семенівна від своєї частки відмовилася на користь онуків. Таким чином, вдова має двійку в столиці та іпотечний кредит на однокімнатну квартиру свекрухи, яку ще виплачувати та виплачувати. Діти вже школярі, ні матері, ні Світлані Семенівні особливих клопотів не завдають. Іноді бабуся доглядає онуків, коли Анжеліка перевантажена роботою. Але матеріально невістці не доnомагає. На дні народ ження старшого онука бабуся піднесла невістці «сюрприз»:
— Ліка, ти тільки не нервуй, але я, начебто, заміж виходжу… Сказати, що Анжеліка в шоці нічого не сказати. Кредит із іnотеки, як і квартира, їй, звичайно, у спадок дістався. І тягнув чимало коштів із сімейного бюд жету. Але вдова сподівалася, що бабусина одиниця залишиться її дітям. А тут такий облом. Але Анжеліку більше турбує інше: — Женішок заробляє ремонтом пралень та іншої побутової техніки. Прийшов до свекрухи стиралку ремонтувати. Відремонтував. Водночас і своє життя теж вирішив поправити. Відразу зрозумів – старенька самотня, має квартиру. Втерся в довіру і заспівав про кохання. Типовий альфонс. Свекруха квартиру проворонить і куди піде? До мене. Більше нікого в неї немає. А мені вона на кого потрібна?!