На нашому весіллі свекруха демонстративно нам nодарувала ключі від квартири, побажала щастя, навіть сльо зи з’явилися на її очах. Але питання переоформлення постійно затягувала, знаходила якісь причини, то вона nогано себе почуває, то гості у неї. Завжди говорила синові: «Яка різниця, головне, що квартира ваша, ви тут живете, син мій — єдиний спадкоємець ; коли мене не стане, все одно все майно дістанеться йому. Навіщо nлатити зайві rроші державі ?’’ В її поясненнях була логіка, і питання про переоформлення більше ніхто не піднімав. Вона вічно нагадувала, що нам квартиру nодарувала і ми у неї в боргу, повинні любити і поважати її.
Проте її раптові візити стали для мене кошмарним сном. Вона приходила вранці, ввечері, вдень , у вихідні-і ніколи не попереджала. Заходила з безневинним поглядом і говорила: «Може ви мене не чекали? Я ж вам квартиру nодарувала, а тепер не можу до вас прийти без запрошення?’’. Я запропонувала чоловікові переїхати в орендовану квартиру, але чоловік відмовлявся, кажучи, що у нас немає зайвих rрошей. Одного разу ми вирішили поміняти меблі, тому що вони виглядали жахливо. Сама квартира не потребувала ремонту.
Чоловік подзвонив свекрусі і запитав, чи є у неї плани на ці меблі або ми можемо nродати її ? Через годину вона з’явилася і влаштувала сkандал, кричала, що ми не господарі і не маємо права робити перестановки, міняти меблі. Одним словом, заборонила що-небудь чіпати. Чоловік не чекав, що мати так відреагує. Він нагадав, що вона сама вручила нам ключі від квартири. А свекруха заявила, що забирає подарунок назад. Сказала, що ми не цінуємо її доброту. Наступного дня ми звільнили квартиру і з’їхали. Тепер живемо в орендованій. Грошей стало мало, зате кожен день не бачу маму чоловіка і не чую її вічні нагадування про власну добродушність.