Моїй сусідці вже майже сімдесят років. У бабусі Галі є дочка, але вона живе в місті, який знаходиться в двох годинах їзди, приїжджає в село рідко. А стареньку до себе забрати не може, бо у них однокімнатна квартира, а ще немовля на руках. Ось і виходить, що нікому допомагати бабусі, а вона стара і багато чого сама не може. Так вийшло, що я стала допомагати їй. Мене виховали так, що я поважаю старших.
Коли бабуся захво ріла восени, я майже два тижні за нею доглядала, а її дочка навіть жодного разу не подзвонила. Завдяки моїм зусиллям жінка знову стала на ноги. Щоранку бабуся підходить до огорожі і диктує мені список покупок. Магазин знаходиться далеко, і в неї ноги бо лять, тому я їй приношу важкі пакети. У проханнях я їй ніколи не відмовляла. Тиждень тому до неї приїхала донька з дітьми. Її старший син ровесник мого Сашка. Вони покликали Сашу пограти з Павликом.
Через кілька годин Саша повернувся додому засмучений. -Дорогий, что сталося? -Бабуся Галя спекла пиріг, Павлик їв, а мене не пригостили. Я тоді здивувалася дуже. Хто так взагалі з дитиною звертається п’ятирічним? Весь час, поки дочка гостювала у жінки, вона нахабно перестала зі мною вітатися, це мене дуже обра зило. Як тільки дочка поїхала на наступний ранок тітка Галя знову почала просити мене сходить в магазин. -Нехай дочка для вас сходить. Я сьогодні втомилася, — коротко сказала я. Обра зи я не тримаю, але бути дівчинкою на побігеньках не має наміру при такому відношенні.