Мені 40, чоловікові – 45, разом ми вже понад 20 років. За ці роки ми наро дили та виховали двох дітей – сина та доньку. У нас гарний заміський будинок. Коли ми тільки одружилися, у нас не було нічого. Ми почали з нуля – і всього досягли разом. Чоловік у мене був дуже компанейським, у нас вдома завжди було багато друзів. Чоловік сам накривав на стіл, жарив шашлики, прибирав зі столу. Разом із друзями чоловіка до нас часто приходила моя подруга Віра зі своїм чоловіком.
В особистих розмовах вона часто скаржилася на чоловіка. -А чому ти не розлу чишся? -А куди я піду? Коли всі ці події почалися, ми з донькою поїхали до Італії. Син із чоловіком залишилися на батьківщині. Коли я говорила з сином по телефону, він часто розповідав, що Віра заходить до нас, забирається, готує. Я була так їй вдячна. Але коли про це дізналася моя мама, то влаштувала грандіозний сkандал: -А чому ти дозволяєш їй приходити до вас? Знаєш, скільки жінків так втратили чоловіків?
Я не сумнівалася у своїй подрузі, але слова мами посіяли в моїй душі сумніви. Якось мені написав чоловік Віри та попросив терміново повертатися. Коли я запитала, а в чому причина, він лише написав: “Дві сім’ї руй нуються”. Зараз я не знаю, що робити. Мама збирає мої речі та наказує їхати на батьківщину. А мені хочеться розлу чення, і якщо все це правда, то чоловіка я бачити не хочу. Як мені вчинити – гадки не маю.